Цена 1 часа рабочей силы, как правило снижается.

Манїфест комунїстичної партиї

Материал из m-17.info

Перейти к: навигация, поиск


Image:1 byFsoYXccjQFY-IdMh1mzQ.jpg

/ Движение / Концепция жизнеустройства /


Лютий привид загрозив Европі — привид комунїзму. Всї власти старої Европи злучили ся разом до сьвятої боротьби з тим привидом: папа і цар, Метернїх і Ґізот, французкі радикали і нїмецкі полїцийні аґенти.

Деж є хоч одна опозицийна партия, котроїби її пануючі противники не назвали комунїстичною? Деж є опозицийна партия, котраби не кинула в лице пятнуючого закиду комунїзму більше від неї радикальним опозиционїстам так само, як своїм реакцийним противникам?

Ті факти вказують на дві річи:

Всї европейскі власти вризнають вже комунїзм за могутню силу. Надійшов вже час, щоби комунїсти висказали отверто перед цїлим сьвітом свої погляди і цїлі, свої тенденциї і щоби протиставили казцї про привид комунізму манїфест своєї партиї. В тій цїлі зібрали ся комунїсти всїляких народностий в Льондинї і видали слїдуючий манїфест, опубликований відтак в мові англїйскій, французкій, нїмецкій, італїйскій, флямандскій і дуньскій.

І. Буржоазия і пролєтарият Істория всіх дотеперішніх суспільностий — се істория клясової боротьби.

Вільний і невільник, патриций і плєбей, пан і підданий-крепак, цеховий майстер і челядник, одним словом — гнобитель і гноблений ненавиділи себе взаїмно, вели безперестанну, то скриту — то отверту боротьбу, боротьбу, що завсїгди кінчила ся революцийною переміною цілої суспільности, або спільним упадком воюючих кляс.

В давнїйших історичних добах скрізь майже знаходимо цїлковитий подїл суспільности на ріжні стани, находимо всїляки відміни суспільних становиск. В стариннім Римі маємо патрициїв, лицарів, плебеїв, невілників; в середних віках февдальних панів, вазалїв, цехових майстрів, челядників, підданих-креїгаків і крім того ще майже в кождій з тих кляс знова окремі відміни.

Новочасна буржуазийна суспільність, що повстала по упадку февдальної, не знесла ріжниць клясових. Вона поставила тілько нові кляси, нові услівя гноблення, нові способи боротьби на місце давних.

Але наша доба, доба буржоазиї, визначаєть ся тим, що споєдинчила клясові ріжницї. Ціла суспільність роздїлює ся чим раз більше на два великі ворожі табори, на дві великі противні собі кляси : буржоазию і пролєтарият.

З підданих середніх віків витворили ся міщани, що мешкали при більших містах поза частоколами (Pfahlbürger), а з того міщаньства розвинули ся перші елементи буржоазиї.

Відкриттє Америки і нової морскої дороги до Індиї (довкола Африки) подало буржоазиї нове поле. Всхідно-індийский і хіньский ринок, кольонїзация Америки, заміна з кольонїями, побільшеннє средств замінних і товарів в загалі — усе те помогло торговлї, плавбі корабельній і промисловії до незвичайно сильного розвою, а через те розвивав ся також революцийний елемент в февдальній суспільности, що вже зовсїм розпадала ся.

Дотеперішний февдальний або цеховий спосіб провадження промислу не вистарчав вже для потреб, що побільшали ся з відкриттєм нових ринків. Мануфактура наступила на його місце. Цехові майстри мусїли уступити перед середним станом промисловим поділ працї між ріжними корпорациями уступив перед поділом працї в поодиноких варштатах.

Але число ринків чим раз побільшало ся, а тим самим потреби чим раз більше росли. Навіть мануфактура вже не вистарчала. Тодї пара і машини виперли промислову продукцию. На місце мануфактури наступив новочасний великий промисл, на місце промислового середнього стану промисловцї-мілїонери, начальники цілих промислових армій, новочасні капіталїсти.

Великий промисл витворив сьвітовий ринок, приготовлений вже перед тим через відкритте Америки. Сьвітовий ринок став причиною незвичайно сильного розвою торговлї, плавбі корабельної і средств комунїкацийних на суші. Той розвій знова мав великий вплив на розширеннє промислу, і в міру, як розширяв ся промисл, торговля, плавба корабельна і желїзницї, розвивала ся також буржоазия, побільшувала свої капітали, усувала всї кляси, що лишили ся ще з середних віків.

Бачимо отже, що новочасна буржоазия є плодом довгого розвою, плодом цїлого ряду перемін в системі продукциї і заміни.

Кождий ступень розвою буржоазиї супроводив ся відповідним поступом полїтичним. Стан, то гноблений під властию февдальних панів, то узброєна і самостійна спілка в комунї, тутки независима мійска република, там знова третий оподаткований стан монархії, та буржоазия, котра в часї мануфактури була противвагою шляхти в становій, або в абсолютній монархії, головна підстава великих монархїй в загалї — від часу, як повстав великий промисл і сьвітовий ринок, виборола собї в кінцї виключне полїтичне пануваннє в новочасній репрезентацийній державї. Новочасний ряд — це тілько інституция, що стереже спільних інтересів цїлої буржоазиї.

Буржоазия мала в істориї незвичайно революцийне значіннє.

Де лишень вона прийшла до власти, там знищила всї февдальні, патриярхальні, ідилїчні відносини. Вона розірвала немилосерно пестрі стяжки февдалїзму, що лучили людиий з їх природними начальниками і не лишила жадної звязи між людьми, крім нагого інтересу, крім безсовістної „плати готівкою”. Вона покропила, зимною водою егоістичного вирахования сьвяті пориви набожних мрій, лицарьского одушевлення і маломіщаньского сентименталізму. Вона перемінила особисту гідність на вартість замінну, а на місце численних патентованих і честно осягнених свобід поставила одну безсовістну, бездушну свободу торговлї. Вона — одним словом — поставила на місце визискування, що було ослонене релїґійними і полїтичними обманами, — явне, безсоромне, безпосереднє визискуваннє.

Буржоазия позбавила поваги всі заняття, що дотепер вважали ся гідними пошани. Вона перемінила лїкара, правника, поета, чоловіка науки в своїх платних наймитів.

Буржоазия відобрала родинним відносинам їх сентиментальний характер і перемінила їх в відносини чисто грошеві.

Буржоазия виказала, як нелюдяна, брутальна сила середних віків, котру реакция так дуже подивляє, мусїла зледащіти, мусїла пропасти в лїнивій бездїльности. Доперва вона доказала, що може зробити, до чого може довести людска дїяльність. Вона витворила зовсїм иньші дива, нїж єгипетські піраміди, римські водопроводи і ґотицькі катедральні церкви ; вона довершила зовсїм иньших походїв, нїж переселеннє народів і походи хрестоносні.

Буржуазия мусить заєдно змінювати і перетворювати продукцийні знаряди, отже також відносини продукциї, а тим самим всї суспільні відносини. Без того вона не може істнувати.

Незмінене задержуваннє старого систему продукциї було навпаки першим варунком істнування всіх давнїйших промислових кляс. Ненастанні переміни продукциї, бозпроривна непостійність всїх суспільних обставин, вічна непевність і сильний рух — все те відріжняє добу буржоазийну від всїх иньших. Всї давнїйше сталі і нерухомі відносини, всї від давна шановані поняття і погляди тепер упадають, а нововитворені тратять значіннє і силу, заки ще зможуть добре вкорінити ся. Всякий подїл на стани і становиска счезає, все сьвяте плюгавить ся і люди мусять вкінці тверезим оком глянути на своє положеннє і на взаїмні між собою відносини.

Потреба що раз ширшого відбиту для витворених продуктів гонить буржоазию по цїлій земній кулї. Вона мусить скрізь дістати ся, скрізь поселити ся, скрізь лучити ся в союзи.

Буржоазия надала продукциї і консумциї всїх країв космополїтичний характер через експльоатацию сьвітового ринку. Вона на превеликий жаль реакционїстів позбавила промисл його национального ґрунту. Стародавні национальні промисли упадали и упадають з кождим днем. Іх місце займає новий промисл, котрого заве денне стає життєвим питаннєм для всїх культурних народів, промисл, що перетворює нетілько домашні сирі материяли, але також материяли спроваджувані з найдальших країв і підсонь, а продуктів того промислу уживають не лишень в самім краю, але також у всїх частях сьвіта. На місце давних потреб, що заспокоювали ся краєвими продуктами, настають нові, що вимагають для свого заспокоєння продуктів найдальших країв і підсонь. На місце давнього, льокального, краєвого самовдоволення і давнього окремішного национального життя настає всесторонна заміна і взаїмна зависимість народів одних від других. З духовою продукциєю діє ся теж саме, що з материяльною. Духові плоди поодиноких народів стають спільним добром. Национальна односторонність і ограниченість показує ся чим раз більше неможливою і з численних национальних і льокальних літератур повстає одна сьвітова лїтература.

Буржоазия наклонюе через скоре полїпшуваннє знарядів продукциї і через незвичайно улегчені средства комунїкациї всі, навіть варварскі народи до культурного життя. Дешеві цїни її товарів — то важка артилєрия, котрою вона розбирає всї хіньскі мури і змушує до капітуляций ту незвичайно завзяту і уперту ненависть некультурних люднії до всього, що не своє, що чуже. Вона змушує всї народи приняти буржоазийний систем продукциї, наколи не хотять загинути; вона змушує їх завести у себе так звану цивілїзацию, т. з. завести буржоазийний суспільний лад. Одним словом вона творить собі новий сьвіт після своїх поглядів і думок.

Буржоазия віддала село під пануваннє міста. Вона збудувала величезні міста, вона побільшила в значній мірі число мійского населення супроти сїльского і увільнила в той спосіб значну часть населення від вузкого, ограниченого життя на селї. Так само варварскі і півварварскі краї стали також під впливом буржоазиї зависимі від країв культурних, рільничі народи від буржоазийних, всхід від заходу.

Буржоазия постійно усуває окремішність средств продукциї, окремішність власности і населення. Вона злучила разом населеннє, сцентралїзувала средства продукциї, сконцентрувала власність в руках малого числа властителїв. Доконечним наслїдком того була полїтична централїзация. Вільні, майже тілько спілкою злучені провінциї з ріжними інтересами, правами, правительствами і системами митовими лучать ся в одну нацию, в одно правительство, одно право, один национальний клясовий інтерес, один систем митовий.

Буржоазия витворила в часі свого ледви столїтьного клясового панування богато значнїйші сили продукцийні, чим всі минувші покоління разом. Опануваннє сил природи, машини, застосованиє химії до промислу і рільницьтва, пароходи, желїзницї, електричні телєґрафи, цілі части сьвіта перемінені в орну землю, реґуляция рік, цілі маси населення, що немов з під землї виростали — хибаж яке небудь давнїйше столїттє могло надїяти ся, що такі продукцийні сили дрімали в лонї суспільної працї ?

Ми бачили, що средства продукциї і торговлї, що були підставою, на котрій витворила ся буржоазия, повстали в февдальній суспільности. В певній добі розвою їх средств продукциї і торговлї не відповідали вже відносини в котрих февдальна суспільність продукувала і замінювала, февдальна орґанїзация рільницьтва і мануфактури, одним словом февдальні відносини власности, не відповідали продукцийним силам, що вже були значно розвинені. Вони спинювали продукцию, завмість причиняти ся до її розвою. Вони стали оковами, що вязали свобідний поступ продукциї, для того мусїти уступити і дїйстно уступили. На їх місце настала вільна конкуренция з відповідною суспільного і полїтичною конституциєю, з економічним і полїтичним пануваннєм буржоазийної кляси.

Перед нашими очима відбуває ся схоже явище. Буржоазийні відносини продукциї і торговлї, буржоазийні відносини власности, новочасна буржоазийна суспільність, що витворила такі могучі средства продукциї і заміни є схожа до чарівника, що викликав закляттєм підземні сили і не може їх опанувати. Істория промислу і торговлї — се від десяток лїт лишень істория боротьби новочасних продукцийних сил з новочасними відносинами продукциї, з відносинами власности, що суть варунком життя і панування буржоазиї. Досить буде згадати про торговельні кризи, що повторяють ся периодично і загрожують чим раз більше істнуванню цїлої буржоазийної суспільности. Ті торговельні кризи нищать правильно значну часть не лишень витворених вже продуктів, але також новоприготованих продукцийних сил. В кризах проявляє ся суспільна зараза, котра всім давнїйшим добам булаби видала ся неможливою, — зараза надпродукциї. Суспільність раптом повернула до хвилевого стану варварства; здавалоб ся, що голод і загальна завзята боротьба відобрали її всї средства до життя, що промисл і торговля вже знищені, а для чого? Бо суспільність має за богато цивілїзациї, за богато средств до життя, за богато промислу і торговлї. Продукцийні сили, котрими вона може користувати ся, не підмагають вже буржоазийних відносин власности, противно, вони вже тепер за сильні для тих відносин, ті відносини їх спиняють; а коли вони ту перешкоду перемагають, вчиняють тим самим нелад в цілій буржоазийній суспільностіи загрожують істнуванню буржоазийної власностіи. Буржоазийні відносини на се за вузкі, щоби могли обняти ті всї богацьтва, які випродуковали.

Якимже способом поконує буржоазия кризи? З одної сторони через нищеннє цілої маси продукцийних сил; з другої сторони через здобуваннє нових ринків і основнїйшу експльоатацию старих. Отже через те, вона приготовлює більше всесторонні і сильнїйші кризи і вменшає средства, що запобігають тим кризам.

Оружжє, котрим буржоазия знищила февдалїзм, звертав ся тепер против неї.

Але буржоазия не лишень виковала оружжє, котре її згубить; вона витворила також людий, що вїзьмуть то оружжє в руки — витворила новочасних робітників-пролєтарів.

В тій самій мірі, що буржоазия, т. з. капітал, розвиває ся також пролєтарият, кляса новочасних робітників, що живуть так довго, як довго мають працю і що лишень так довго можуть знайти працю, як довго їх праця побільшує капітал. Ті робітники, що мусять поодиноко себе продавати, суть товаром, так само як кождий иньший предмет торговлї, і для того підлягають також рівномірно всім змінам кон- куренциї і непевній судьбі ринку.

Праця пролетарів втратила через машини і через подїл працї ввесь свій самостійний характер, а тим самим також всю принаду для робітників. Робітник є лишень додатком, що належить до машини і мусить виконувати прості, монотонні, зовсїм нетрудні рухи. Для того кошта робітника ограничають ся майже виключно до средств життєвих, що потрібні йому на прожиттє і розплоджу ваннє його раси. А ціна товару, отже також працї, рівнає ся коштам продукциї. Тому зарплата вменшає ся в міру того, як побільшають ся трудні обставини працї. Крім того також чим більше входять в життє машини і подїл працї, тим більше росте її скількість через побільшеннє числа годин праці, або через побільшеннє самої працї, що вимагає ся в протягу певного означеного часу, через швидший біг машин і т. д.

Новочасний промисл перемінив малий варштат патриярхального майстра на велику фабрику промислового капіталїста. Маси робітників, що громадять ся разом в фабрицї, суть зорґанїзовані на войсковий лад. Вони суть яко звичайні промислові жовнїри під наглядом нов ної гієрархії підофіцирів і офіцирів. Коли суть не лишень наймитами кляси буржоазиї, буржоазийної держави, але кождого дня і кождої години суть також невільниками машини, наставника, а передівсїм самих фабрикантів-капіталїстів. Той деспотизм є тим більше гидкий, тим більше ненавистний і невтерпимий, чим явнїй ше проклямує зиск за свою одиноку цїль.

Чим менше ручна праця вимагає зручности і сили, т. з. чим більше розвиває ся новочасний промисл, тим більше уживає ся працї жінок завмість чоловїків. Ріжницї пола і віку не мають вже нїякого суспільного значіння для кляси робітників. Суть ще тілько знаряди працї, що відповідно до віку і пола менше або більше коштують.

Підчас коли визискуванне робітника через фабриканта на стілько ограничене, що він дістає свою платню за роботу готівкою, то за се гноблять його иньші части буржоазиї: власти тель дому, крамарь, лихварь і т. д.

Дотеперішні малі середні стани, малі промисловцї, купцї і рентовники, ремісники і рільники, всї ці кляси переходять до пролєтарияту, почасти через се, що їх малий капітал не вистарчає для провадження великого промислу і упадає через конкуренцию більших капіталїстів, почасти через се, що їх зручність не має вартости в виду нових системів продукциї. Отже пролєтарият рекрутує ся в той спосіб зо всїх кляс населення.

Пролєтарият переходить ріжні ступенї розвою. Иого боротьба з буржоазиєю зачинає ся рівночасно з його істнуваннєм.

З початку борють ся поодинокі робітники, потім робітники одної фабрики, а відтак робітники одного фаху в данім місцї проти капіталїстові, що їх безпосередно визискує. Вони нападають не лишень на буржоазийні відносини продукциї, але звертають ся також проти самих знарядів продукциї; вони нищать чужі товари, що викликують конкуренцию, вони розбивають машини, підпалюють фабрики, — старають ся знова здобути втрачене становиско середновічного робітника.

На тім ступени творять робітники масу розкинену по цїлім краю і розбиту через конкуренцию. Те, що робітники держать ся разом, масово, не є ще наслїдком їх власного получення, але наслїдком получення буржоазиї, що для осягнення своїх власних полїтичних цїлий мусить і покищо може ще рушити з місця цїлий пролєтарият. Отже на тім ступени не поборюють пролетарі своїх ворогів, але ворогів своїх ворогів, останки абсолютної монархиї, властителїв ґрунтів, непромислову буржоазию, маломіщаньство. Цїлий історичний рух є в той спосіб сконцентрований в руках буржоазиї, кожда в той спосіб осягнена побіда є побідою буржоазиї.

Але з розвитком промислу побільшає ся не лишень число пролєтарияту, він збивав ся в чим раз більші маси, його сила росте і він чує ту свою силу. Інтереси, положеннє і життєві відносини пролєтарияту вирівнують ся чим раз більше, бо машини усувають чим раз більше ріжницї працї і спроваджують платню майже всюди до однаково низької міри. Конкуренция капіталїстів між собою і торговельні кризи, що суть наслїдком тої конкуренциї, причиняють ся до того, що платня робітників стає чим раз більше непевною, хиткою; безнастанне полїпшуванне машин, що чим раз скорійше розвиває ся, є причиною чим раз більше непевного положення і в загалї життя робітників; колїзиї між поодиноким робітником а поодиноким капіталістом набирають чим раз більше характер колїзиї двох кляс. Робітники зачинають витворювати коалїцій против буржоазиї, вони виступають разом, щоби запевнити собі платню за свою працю. Вони закладають навіть сталі товариства. щоби запевнити собі поміч на випадок нагодних ворохобень Декуди проявляє ся та боротьба навіть в бунтівничих повстаннях.

Від часу до часу побіджають робітники, але не па довго. Дїйсним успіхом їх боротьби не є безпосередніш наслїдок її, але полученнє робітників, що чим раз дальше розширяє ся. До того получення причиняють ся полїпшені средства комунїкациї, котрї витворює великий промисл; ті средства влекшають взаїмні зносини робітникам ріжних місц. І треба лишень такого получення, щоби численні льокальні боротьби з однаковим всюди характером сцентралїзувати в одну клясову боротьбу. А кожда клясова боротьба є боротьбою полїтичною. І новочасні пролетарі довели в немногих роках поміччю желїзниць до того получення, до котрого міщани середних віків з їх лихими средствами комунїкациї потрібувалнби цїлих столїттїв.

Та орґанїзация пролетарів в одну клясу а тим самим в полїтичну партию, розбиває ся в кождій хвилі через конкуренцию між самими робітниками. Але вона повстає завсїгди на ново, повстає сильнїйша, більше певна своїх сил більше могуча. Вона скористає з суперечок і спорів в нутрі буржоазиї і здобуває через те признаннє окремих законів і прав для деяких інтересів робітників. Так здобули робітники в Анґлїї 10-годинний день працї.

Колїзиї давної суспільности в загалї причиняють ся в ріжний спосіб до розвою пролєтарияту. Буржоазия находить ся в безнастанній боротьбі: з початку против аристокрациї; відтак против тим частям самої буржоазиї, котрих інтереси спиняють поступ промислу ; а в сталій боротьбі против буржоазиї чужих країв. В усїх тих боротьбах вона мусить відкликувати ся до пролєтарияту, домагати ся його помічи і в той спосіб втягати його до полїтичного руху. Отже вона сама подає пролетариятові свої власні досьвіди полїтичного життя, т. з. оружжє проти себе самої.

Крім того ми бачили, що через поступ промислу переходять до пролєтарияту цїлі верстви пануючої кляси, або що найменше їх відносини життєві суть загрожені. Вони також подають пролетариятові цілу масу просьвітних елєментів.

Накінець в часі, коли клясова боротьба наближає ся до порішення; приймає розкладовий процес в нутрі пануючої кляси, в нутрі цїлої давної суспільности, такий визначний і різкий характер, що мала частина пануючої кляси відказує ся від неї і прилучає ся до кляси революцийної, до кляси, котра держить в своїх руках цїлу будучність. Так як колись часть аристокрациї перейшла до буржоазиї, так тепер переходить часть буржоазиї до пролетарияту, а іменно часть буржоазийних ідеольоґів, що змогли дійти до теоретичного зрозуміння цїлого історичного руху.

Зі всїх кляс, що нинї стоять проти буржоазиї, є лишень пролєтарият правдивою революцийною клясою. Всї прочі кляси пропадають і загибають з розвитком великого промислу, — пролєтарият є властивим його продуктом.

Середні стани : малий промисловець, малий купець, ремісник, рільник — вони всї поборюють буржоазию, щоби охоронити від загибели своє істнуваннє як середних станів. Отже вони не суть революцийні, але консервативні. Вони суть навіть реакцийні, бо змагають ся повернути назад поступовий розвій істориї. А наколи вони і суть революцийні, то лишень з огляду на пролєтаризуванне, котре їх чекає, а тим самим вони боронять не своїх теперішних інтересів, але будучих, тим самим вони покидають своє власне становище, щоби заняти становище пролетарияту.

Жебрацький пролєтарият, то лїниве зледащіннє найнисших верств давної суспільности, заворушить ся також через революцию пролєтарияту, але з огляду на цїле його життєве положеннє дасть ся він лехко підкупити до реакцийних змагань.

Услівя життя старої суспільности знищіли в життєвих услівях пролєтарияту; пролетар не мав жадної власности; його відносини до жінки і дїтий не мають вже нїчого спільного з давними родинними відносинами; новочасна промислова праця, новочасне ярмо капіталу, те саме в Анґлії і Франциї, в Америцї і Нїмеччині відобрало йому зовсїм национальний характер. Права, моральність, релїґія — се все Для нього лишень буржуазийнї пересуди, за котрими криють ся буржоазийні інтереси.

Всї давнїшні кляси, що здобували собі пануваннє, старали ся запевнити своє вже здобуте життєве становище в той спосіб, що гнобили цїлу суспільність користними для себе услівями. Пролетарі можуть лишень в той спосіб здобувати собі суспільні сили продуктивні, що відкидають свій власний дотеперішний спосіб присвоювання, а тим самим цїлий дотеперішний спосіб присвоювання в загалї. Пролетарі не мають нїчого власного до забезпеки, вони повинні знести всї дотеперішні впевнення приватної власности і всякі приватні обезпеки.

Всї дотеперішні подвиги — то були подвиги меншости, або в інтересї меншости. Подвиг пролєтарияту, то самостійний подвиг величезної більшости в інтересї тої більшости. Пролєтарият, та найнисша верства нинїшної суспільности, не може двигнути ся, не може підняти ся, заїси не упаде, не розібьє ся цїла будова верств, котрі творять офіцияльну суспільність.

Хоч і не в самій своїй сути, то все ж з огляду на форму, боротьба пролєтарияту з буржоазиєю є передівсїм боротьбою нациїональною. Пролєтарият кождого краю мусить розуміє ся залагодити ся найперше з своєю власною буржоазиєю.

Коли ми вказували найзагальнїйші ступенї розвою пролєтарияту, ми слідили тодї менше або більше скриту домашню війну в нутрі теперішної суспільности аж до тої хвилі, в котрій вона переходить в явну революцию і в котрій пролєтарият через насильний, наглий упадок буржоазиї здобуває собі пануваннє.

Ціла дотеперішня суспільність опирала ся, як ми се бачили, па антаґонїзмі гноблячих і гноблених кляс. Але щоби можна було гнобити якусь клясу, то вона мусить мати запевнені услівя, серед котрих могла би хоч би вести своє невільниче життє. Крепак здобув собі ста- новиско члена комуни в підданьстві, а маломіщанин становиско капіталїста під ярмом февдалїстичного абсолютизму. Все-ж таки новочасний робітник, завмість двигати ся разом з поступом промислу, стає чим раз більше зависимим від варунків своєї власної класи. Робітник стає нужденним чоловіком, а нужда розвивав ся ще швидче, ніж населениє та богацтво. З того ясно видко, що буржоазия не є спосібна до того, щоби довше бути пануючою клясою суспільности, і життєві варунки своєї класи накидати суспільности як пануюче право. Вона неспосібна панувати, бо неспосіона запевнити свому невільникови істнування навіть як невільникови, бо вона приневолена довести його до такого положення, в котрім мусить його виживляти, завмість, щоби він мав її живити. Суспільність не може довше під нею жити, т. з. її життє вже є зовсїм незгідне з життєм суспільности.

Дійсним варунком істнування і панування буржоазийної кляси є нагромадженнє богацтва в руках людий приватних, витворюваннє і побільшуваннє капіталу; а варунком істнування капіталу є наємна праця. Наємна праця полягає виключно на конкуренциї робітників між собою. Поступ промислу, котрого безвільною і доконечного підоймою є буржоазия, становить на місце ізольовання робітників через конкуренцию — їх революцийне полученнє через ассоцияцию. Отже з розвитком великого промислу усуває ся з під ніг буржоазиї підстава, на котрій вона продукує і присвоює собі продукти. Вона витворює передівсїм свого власного грабаря. Ії упадок і побіда пролетарияту — є однаково неминучі.

II. Пролетарі і комунїсти

Які суть в загалї відносини комунїстів до пролєтарів?

Комунїсти не суть жадною окремою партиєю супроти иньших партий робітничих.

Вони не мають жадних інтересів віддїльних від інтересів цїлого пролєтарияту.

Вони не ставляють жадних окремих правил, після котрих хотїлиби повести рух пролєтарияту.

Комунїсти ріжнять ся від иньших партий пролєтарияту лишень тим, що з одної сторони в ріжних национальних боротьбах пролєтарияту вони боронять спільних, независимих від нарідности інтересів цїлого пролєтарияту і надають їм значінне, а з другої сторони тим, що на ріжних ступенях розвою, які переходить боротьба між пролєтариятом і буржоазиєю, стало боронять інтересу цїлого руху.

Отже комунїсти суть практично найбільше рішучою, скрайною, все вперед прямуючою частиною робітничих партий всїх країв; а теоретично вони на стілько вищі від прочої маси пролєтарияту, що добре розуміють варунки, розвій і загальні результати руху пролєтарияту.

Найблища цїль комунїстів є та сама, що і всїх иньших партий пролєтарияту : витвореннє з пролєтарияту з’орґанїзованої кляси, упадок панування буржоазиї, здобуттє через пролєтарият політичної власти.

Теоретичні засади Комунїстів ніяк не опирають ся на ідеях, на принципах, що їх сен або той реформатор знайшов або відкрив.

Вони суть лишень загальним висказом істнуючої клясової боротьби, висказом руху історичного, що відбуває ся перед нашими очима. Знесеннє дотеперішних відносин власности не є нїяким питомим означеннєм комунїзму.

Всї відносини власности підлягали безнастанним змінам історичним.

Французка революция приміром знесла февдальну власність в користь буржуазийної.

Основним рисом комунїзму не є знесеннє власности в загалї, але знесеннє буржоазийної власности.

А новочасна буржоазийна власність приватна є послїдним і виключним висказом витворювання і присвоювання продуктів, що опирає ся на клясовім антаґонїзмі, на визискуванню одних другими.

В тім розумінню можуть комунїсти висказати свою теорию в кількох словах: знесеннє приватної власности.

Нам, комунїстам, закидали, що ми хочемо знести особисто придбану, самостійно запрацьовану власність; власність, що є підставою всякої особистої свободи, дїяльности і самостійности.

Запрацьована, придбана, заслужена власність! Чи ви говорите про дрібноміщаньску і дрібноселяньску власність, що попередила власність буржоазийну? Ми не потрібуємо її зносити, бо розвій промислу нищив і нищить її з кождим днем.

Або може говорите про новочасну буржоазийну власність приватну?

Але чиж праця наємна, праця пролетара витворює для нього власність? Нїяким способом. Вона витворює капітал, т. зн. власність, котра визискує працю наємну, котра лишень під тим варунком може побільшувати ся, що витворює нову працю наємну, щоби її на ново визискувати. Власність в нинїшній своїй формі опирає ся на антаґонїзмі капіталу і наємної працї. Пригляньмо ся обом сторонам того антаґонїзму.

Бути капіталїстом, то значить занимати в продукциї не лишень чисто особисте, але також суспільне становище. Капітал є спільним громадским продуктом і лишень спільна дїяльність і праця всїх членів суспільности може його достаточно використати.

Отже капітал не є особистою, але суспільною силою.

І наколи капітал перемінить ся на спільну власність всїх членів суспільности, то се не буде переміна особистої власности на суспільну. Тілько суспільний характер власности змінить ся. Вона втратить свій клясовий характер.

Перейдемо нинї до працї наємної:

Пересїчна цїна наємної праці — се мінїмум робітничої платнї, т. зн. сума средств життєвих потрібних на се, щоби вдержати при життю робітника — яко робітника. Отже то, що наємний робітник придбає собі своєю працею, ледви старчить на його вдержаннє. Ми зовсїм не хочемо зносити того особистого присвоювання продуктів працї для вдержання життя, присвоювання, що не лишає жадного чистого доходу, котрийби давав пануваннє над чужою працею. Ми хочемо тілько змінити нужденний характер того присвоювання, що через нього робітник живе лишень на то, щоби побільшати капітал, живе лишень так довго, як того вимагає інтерес пануючої кляси.

В буржуазийній суспільности є жива праця лишень средством, що має побільшати працю громадску. В комунїстичній суспільности громадска праця є лишень средством, що має розширити, збогатіти і піднести життєвий процес робітників.

Отже в буржоазийній суспільности панує минувшість над теперішністию, а в комунїстичній теперішність над минувшістию. В буржоазийній суспільности капітал є самостійний і особистий, підчас коли працююча одиниця є несамостійна і особисто зависима.

І буржоазия називає переміну тих відносин знесеннєм особистої свободи! Зовсїм справедливо, бо тутки йде справдї о знесеннє особистої свободи і самостійности буржоазиї.

Свобода — се в нинїшних буржоазийних відносинах продукциї не що иньшого, як лишень свобода торговлї, купна і продажі.

Але коли упаде спекуляция, то упаде також вільна, свобідна спекуляция. Говореннє про вільну спекуляцию, як і вся иньша свободолюбна балачка нашої буржоазиї має в загалї значіннє лишень супроти зависимої, звязаної чим небудь спекуляциї, супроти закріпощеного міщанина середних віків, але ніяк не має значіння супроти комунїстичного знесення спеку ляциї, супроти буржоазийних відносин продукциї і супроти самої буржоазиї.

Вас гнїває се, що ми хочемо знести приватну власність. Алеж прецїнь в вашій сучасній суспільности приватна власність вже знесена для 9 10 її членів; вона як раз істнує лишень завдяки тому, що для 9/10 зовсїм не істнує. Отже ви закидаєте нам що ми хочемо знести власність, котра лишень під тим доконечним варунком може істнувати, наколи величезна більшість суспільности не має нїякої власности.

Ви закидаєте нам одним словом, що ми хочемо знести вашу власність. І ми дїйстно хочемо сього. Ви кажете, що від хвилї, коли працї не можна буде перемінити на капітал, гроші, ґрунтову ренту, одним словом на змонополїзовану суспільну силу, т. зн. від хвилї, коли особиста власність не може перемінити ся на буржоазийну, що від тої хвилї індивідуальна одиниця загине.

Отже ви признаєте, що індивідуальна одиниця, — се в вашім розумінню не хто иньший — як буржоа, буржоазийний властитель. І та одиниця мусить безусловно загинути.

Комунїзм не відбирає нікому власти — присвоювати собі суспільні продукти; він лишені, відбирав власть панувати через те присвоюваннє над чужою працею.

Ви говорили також про те, що через знесеннє приватної власности скінчить ся всяка дїяльність, а настане загальне лїнивсьтво і зледащіннє.

Коли так, то буржоазийна суспільність повинна була вже давно загинути через лїнивсьтво; бо ті, що в нїй працюють, не заробляють нїчого, а ті, що в нїй заробляють, зовсїм не працюють. З того розміркування виходить, що не буде ніякої праці наємної, коли не буде капіталу.

Всї закиди звернені проти комунїстичному способови присвоювання і продукування материяльних продуктів відносять ся також до присвоювання і витворювання духових продуктів. Як для капіталїста знесеннє клясової власности є знесеннєм самої продукциї, так є для нього знесеннє клясової просьвіти те саме, що знесеннє просьвіти в загалї.

Просьвіта, котрої втрату він оплакує, є для величезної більшости лишень переробленнєм себе на машини.

Але не сперечайте ся з нами і не виступайте до боротьби, коли хочете знесеннє буржоазийної власности міряти вашими поняттями про свободу, просьвіту, право і т. д. Навіть ваші ідеї суть плодами буржоазийних відносин продукциї і власности, а ваше право — то воля вашої кляси, що стала законом, воля, котрої основну суть подають материяльні життєві услївя вашої кляси.

Ви з огляду на свій власний інтерес представляєте ваші відносини продукциї і власности не так, як історичні відносини, що минуть і змінять ся з поступом продукциї, але так, немовби се були віковічні права природи і розуму; так само робили всї пануючі кляси, що перед вами упали. Ви розумієте се дуже добре супроти старинної власности, розумієте супроти февдальної власности, але нїяк не можете сього зрозуміти, коли говорить ся про власність буржоазийну.

Знесеннє родини! Навіть наибільше радикальні люди сердять ся на сеи огидний намір комуністів.

На чім опирає ся сучасна, буржоазийна родина? На капіталї, на приватних доходах. Вона в повні розвинена лишень для буржоазиї; але вона находить своє доповненнє в примусо вій, доконечній безродинности пролетарів і в явній, публичній проституциї.

Родина буржоазиї упаде розуміє ся рівночасно з упадком того її доповнення, а те настане з упадком капіталу.

Чи може закидаєте нам, що ми хочемо усунути визискуваниє дїтий через їх родичів? Ми признаємо ся до того злочину.

Але ви кажете, що ми нищимо найщирійші і найдорозші відносини через се, що хочемо завести суспільне вихованнє завмість домашнього.

А чиж суспільність не ограничає також вашого виховання через суспільні відносини, серед котрих ви виховуєте, через безпосередну або пореседну зависимість від суспільности, при помочи шкіл і т. д.? Комунїсти зовсім не винайшли того впливу суспільности на вихованнє; вони хотять лишень змінити його характер, хотять увільнити вихованнє від впливу пануючої кляси.

Буржоазийна балачка про родину і вихованне, про щирівідносини між родичами і дїтьми стає тим більше нерозумною і пустою, чим більше в наслїдок великого промислу розривають ся всякі родиннї звязи для пролетарів, а дїти перемінюють ся в звичайні торговельні предмети і знаряди до працї.

Але ви — комунїсти хочете завести спільність жінок! — кричить до нас цїла буржоазия. Буржоа бачить в своїй жінці лишень знаряд продукциї. Він чує, що люди хотять спільно користати зі знарядів продукциї і розуміє ся не може собі того інакше подумати, як лишень так, що та судьба спільністи не мине також і жінок.

Він не може зрозуміти, що нам як раз розходить ся о се, щоби знести становиско жінок, як знарядів продукциї.

Зрештою нема нїчого сьмішнїйшого від того високо морального обурення нашої буржоазиї на ту нїбито — офіцияльну спільність жінок комунїстів. Комунїстам зовсім не потреба запроваджувати спільністи жінок, бо вона істнувала майже завсїгди.

Наші буржоа невдоволені були, що можуть розноряджувати ся жінками і дочками своїх пролєтарів, — не говоримо вже про публичну, офіцияльну проституцию, — зводять з незвичайним замилуваннєм і вдоволеннєм взаїмно свої жінки.

Буржоазийне супружже — то дїйсно нїчого иньшого, як спільність жінок. Можнаби що найбільше закинути комунїстам, що вони хотять завести офіцияльну, явну спільність жінок, завмість лукавої, скритої. Зрештою то розумів ся само собою, що зі знесеннєм теперішних відносин продукциї упада також спільність жінок, що є їх наслїдком, т. зн. упаде офіцияльна і неофіцияльна проституция.

Далї закидують комунїстам, що вони хотять знести вітчину, нарідність.

Робітники не мають ніякої вітчини. Не можна їм забрати того, чого вони зовсїм не мають. Через те, що пролєтарият мусить передівсїм здобути собі полїтичне пануваннє, двигнути ся і з’орґанїзувати як кляса национальна, мусить сам уконститувати ся як нарід, через те він сам ще поки що национальний, хоч ніяким способом так, як се розуміє буржоазия

Национальна окремішність і национальні антагонїзми народів усувають ся чим раз більше вже з розвоєм буржоазиї, зі свободою торговлї, сьвітовим ринком, одностайною промисловою продукциєю і з життєвими відносинами, відповідними тій продукциї.

Пануваннє пролєтарияту причинить ся до того, що ті национальні ріжницї ще більше будуть уступати. Спільна акция, нехай хоч культурних країв, є одним з перших варунків його освободження.

В міру, як ексильоатация одної одиницї через другу буде уступати, буде усувати ся також експльоатация одного народу другим.

З упадком антаґонїзму кляс в нутрї народу упаде також вороже становище цїлих народів супроти себе.

Закиди, що їх піднимають проти комунїзму з релїґійного, фільозофічного і ідеольоґічного становища, не заслугують на те, щоби над ними докладнїйше застановляти ся.

Чиж треба так глубокої застанови на те, щоби зрозуміти, що зі зміною життєвих відносин людий, зі зміною їх суспільних відносин і суспільного істнування, зміняють ся також їх гадки, погляди і поняття, одним словом зміняє ся також їх самосьвідомість.

Щож иньшого доказує істория ідей, як лиш се, що духова продукция зміняє ся рівночасно з материяльною ? Пануючі ідеї якого небудь часу були завсїгди лишень ідеями пануючої кляси.

Говорить ся богато про ідеї, що переміняють цїлу суспільність; але через те висказує ся лишень факт, що в нутрі старої суспільности витворили ся елементи нової, що рівночасно з упадком старих життєвих відносин упадають також старі ідеї.

Коли старинний сьвіт нахиляв ся до упадку, тодї християньска релїґія побідила старі релїґії. Коли християньскі ідеї уступали в 18. столїттю ідеям розумовим, тодї февдальна суспільність звела завзяту боротьбу з революцийною під той час буржоазиєю. Ідеї свободи сумлїння і релїґії висказували лишень пануваннє вільної конкуренциї па поли знання, на поли науки.

„Але”, — скажуть декотрі, „релїґійні, моральні, фільозофічні, полїтичні, правні ідеї і т. д. перетворюють ся неминучо в протягу історичного розвою. Релїґія, моральність, фільозофія, полїтика, право були постійно, в тій переміні.

„Є крім того вічні правди, як свобода, справедливість і т. д., що є спільні для всїх суспільних станів. Але комунїзм відкидав всї вічні правди, він відкидав релїґію, моральність, завмість її наново перетворити; Отже він противить ся цїлому дотеперішньому історичному розвоєви“.

До чогож редукує ся той закид ? Істория цїлої дотеперішної суспільности розвивала ся в границях клясових антаґонїзмів, що в ріжних добах ріжно укладали ся.

Але в якій небудь формї вони проявляли ся, то визискуваннє одної части суспільности через другу є фактом спільним всїм минувшим столїттям. Отже нема нічого дивного, що суспільна самосьвідомість всіх столїттїй, на глум всїм ріжнородним і окремішним поняттям, розвиває ся в певних спільних формах, в формах самосьвідомости, котрі згинуть лишень з цїлковитим упадком ріжниць і антаґонїзму клясового.

Комунїстична революция є наирадикальнїишим проломаннєм відносин власности, котрі ми дістали в спадщині від наших предків; отже нема нічого дивного, що в її поступовім розвою упадють всї старі переказані нам ідеї.

Але лишім закиди буржуазиї проти комунїзму.

Ми вже бачили перед тим, що першим кроком робітничої революциї є піднесеннє пролетарияту на становище пануючої кляси, є піднесеннє демокрациї.

Пролєтарият використає своє полїтичне пануваннє на то, щоби буржоазиї відобрати поволи систематично ввесь капітал, щоби всі знаряди продукциї сцентралїзувати в руках держави, т. зн. в руках пролетарияту з орґанїзованого в пануючу класу, і щоби масу про- дукцийних сил можливо найшвидче побільшити.

Розуміє ся, що з початку може се дїяти ся тілько при помочи насильних нападів на право власности і на буржоазийні відносини продук циї , отже при помочи средств, що видають ся економічно недостаточними і непевними, але що з розвоєм руху пролєтарияту незвичайно сильно розвинуть ся; а ті средства суть неминучі до переміни цїлого систему продукциї.

Ті средства будуть розуміє ся ріжні відповідно до ріжних країв.

Але для найбільше поступових країв можнаби досить загально завести ось які средства:

Вивлащеннє грунтової власности і ужиттє ґрунтової ренти на державні видатки. Високі проґресивні податки. Знесенне права спадкового. Конфіската власности всїх еміґрантів і бунтівників. Централїзация кредиту в руках держави через национальний банк з державним капіталом і виключним монополем. Централїзация транспортових средств в руках держави. Побільшеннє числа национальних фабрик і знарядів продукциї, полїпшеннє і мелїорация ґрунтів після громадского пляну. Однака примусова праця для всіх, заведениє промислових армій, особливо для рільницьтва. Злучене провадженнє рільницьтва і промислу ; вплив на постійне усуваннє ріжницї між містом а селом. Публичне і безплатне вихованнє всіх дїтий. Усуненнє фабричної працї дїтий в її нинїшній формі. Злученнє виховання з материяльною продукциєю і т. д. Коли з поступовим розвоєм загинуть клясові ріжницї, а вся продукция сконцентрує ся в руках злучених одиниць, тодї публична власть втратить свій полїтичний характер. Полїтична власть є властиво з’орґанїзованою силою одної кляси, щоби гнобити другу. Коли пролє- тарият в боротьбі з буржуазиєю злучить ся в одну клясу, коли через революцию стане пануючою клясою і яко пануюча кляса насильно знесе старі відносини продукциї, то рівночасно з тими відносинами продукциї знесе він також варунки істнування клясового антаґонїзму, знесе всї кляси в загалі, а тим самим також своє власне пануваннє яко кляси.

На місце старої буржоазийної суспільности з її клясовими ріжницями настане спілка, в котрій свобідний розвій кождої одиницї буде варунком свобідного розвою всїх.

Социялїстична і комунїстична лїтература. 1. Реакцийний социялїзм.

а) Февдальний социялїзм.

Французка і анґлїйска аристокрация була через своє історичне становище покликана писати памфлети на новочасну буржуазийну суспільність. В французкій липневій революциї 1830 р. і в анґлїйскім роформацийнім руху побідив її ще раз ненавистний спекулянт. Не було вже й бесїди про поважну політичну боротьбу. Ії лишила ся тілько літературна боротьба. Але також на поли лїтератури були вже неможливі давні балачки з часів відбудовання. Щоби здобути собі симпатию, аристокрация мусїла вдавати, що не дбає о свої інтереси і мусїла сформувати свій акт обжаловання против буржуазиї відповідно до інтересу визискуваної робітничої кляси. Вона приготовила собі в той спосіб то внутрішнє вдоволеннє, що могла свому новому панови сьпівати шумливі піснї і нашіптувати йому до уха менше або більше злощасні ворожби.

В той спосіб повстав февдальний социялїзм, що був по части жалісною піснию, по части поругливим пашквільом, но части оглядом на минувшість і погрозою на будучність, що часом поціляв в само серце буржоазию гірким, пригноблюючим засудом, та всеж таки робив сьмішне вражіннє через свою цїлковиту неспосібність до зрозуміння розвою новочасної істориї.

Вони потрясали в руках пролєтарською, жебрацькою торбою наче прапором, щоби згромадити нарід довкола себе. Але як тілько нарід за ним пішов, він зараз спостерігав на їх плечах старі февдальні відзнаки і розбігав ся з голосним і глумливим сьміхом.

Часть французких лєґітимістів і молода Анґлїя були під тим взглядом найбільше інтересні.

Коли февдальні пани доказують, що їх визискуваннє мало иньший характер, нїж буржоазийне визискуваннє, то вони забувають лишень, що вони визискували під зовсїм иньшими, тепер вже застарілими обставинами і варунками. Коли вони доказують, що під їх пануваннєм не було новочасного пролєтарияту, то забувають при тім, що як раз новочасна буржоазия була доконечним плодом їх суспільного ладу.

Зрештою вони так мало укривають реакцийний характер своєї критики, що їх головний закид против буржуазиї лежить як раз на тім, що під її пануваннєм розвиває ся кляса, котра хоче знищити ввесь старий суспільний лад. Вони більше закидають буржуазнї то, що вона витворює революцийний пролєтарият, нїж то, що вона витворює пролєтарият в загалї.

Отже в полїтичній практицї вони беруть участь у всїх насильних средствах против робітничої кляси, а в звичайнім життю змагають ся, на глум всїм своїм високоідейним бесїдам, збирати золоті яблука і вимінювати в нечесний спосіб віру, любов, честь — за овечу вовну, бураки і горівку.

Як піп ішов завсїгди рука в руку з февдальними панами, так також попівский социялїзм з февдальним.

Нема нічого легшого, як дати социялїстичний вигляд християньскому аскетизмови Чиж християньство не бороло ся також против приватної власности, против подружжя і против держави? Чиж воно не проповідало на їх місце милосердия і жебрацьтва, целібату і поборення жади тїла, законного життя і церкви? Християньский социялїзм є лишень сьвяченою водою, котрою попи покропляють і лагодять гнїв аристократів.

б) Маломіщаньский социялїзм.

Февдальна аристокрация не є одинокою клясою, котру буржоазия повалила, котрої життєві условини в новочасній буржоазийній суспільности стали тяжкі і невідрадні. Середновічне маломіщаньство і дрібноселяньский стан були попередниками новочасної буржоазиї. В краях, де промисл і торговля мало розвинені, веґетує та кляса ще й доси побіч буржоазиї, що помалу піднимає ся.

В краях, де розвинула ся новочасна цивілїзация, витворило ся нове маломіщаньство, що стоїть на серединї між буржуазиєю а пролотариятом, і наче доповняюча частина буржуазийної суспільности все на ново витворює ся; але члени того маломіщаньства сходять постійно через конкурецию до рядів пролєтарияту, а навіть бачуть, що з розвоєм великого промислу на ближає ся хвиля, коли вони пропадуть зовсїм, як самостійна частина новочасної суспільности, а на їх місце в торговлї, мануфактурі і рільницьтві прийдуть робітничі наставники і слуги.

В таких краях, як Франция, де кляса рільників становить більшу половину населення, була се зовсім природна річ, що писателї, котрі виступали в оборонї пролєтарияту против буржуазиї, до своєї критики буржоазийного правлїння прикладали маломіщаньску і дрібноселяньску мірку і боронили партию робітників зі становища маломіщаньства. В той спосіб повстав маломіщаньский социялїзм. Сісмонді є головою тої лїтератури не лишень для Франциї, але також для Анґлїї.

Той социялїзм незвичайно худко виказав супереки в новочасних відносинах продукциї. Він виявив обманчиві прикрашування економістів. Він виказав наглядно деструктивний вплив машин і подїлу працї, концентрацию капіталів і ґрунтової власности, надпродукцию, кризи, доконечний упадок маломіщан і селян, нудьгу пролєтарияту, анархію в продукції, незвичайно несправедливі відносини в подїлї богацтв, завзяту боротьбу промислову народів поміж собою, упадок старих обичаїв, старих родинних відносин і старих народностий.

Але той социялїзм по свому позитивному змістовії або хоче вернути старі средства продукциї і торговлї, а разом з ними також старі відносини власности і стару суспільність, або хоче новочасні средства продукциї і торговлї замкнути знова силою в рами старих відносин власности, що впали і мусїли впасти завдяки им средствам. В обох случаях він є реакцийний і крім того утопійний.

Цеховий систем в мануфактурі і патриярхальна господарка на селі — то його послїднє слово.

В дальшім своїм розвою перейшов той напрям в боязне наріканнє.

в) Нїмецкий або „правдивий” социялїзм.

Социялїстична і комунїстична лїтература Франциї, що повстала під гнетом панування буржоазиї і є лїтературним висказом боротьби против того панування, перейшла до Нїмеччини як раз під той час, коли буржоазия почала свою боротьбу з февдальним абсолютизмом.

Нїмецкі фільозофи, півфільозофи і красноумцї захопили також ту лїтературу і забули лишень, що рівночасно з тими писаннями не перейшли з Франциї до Нїмеччини також французкі життєві відносини. Французка лїтература втратила супротив нїмецких відносин цїле своє безпосереднє практичне значіннє і приняла чисто лїтературний характер. Вона мусїла видати ся пустим, непотрібпим роздумуваннєм над здїйсненнєм людских мрій і змагань. Для того жадання першої французкої революциї мали для нїмецких фільозофів 18 столїття лишень на стілько значіннє, що були жаданнями практичного розуму в загалї, а вискази волї революцийної французкої буржоазиї означали в їх очах права чистої волї, такої волї, якою вона повинна бути, правдивої людскої волі.

Праця нїмецких лїтератів полягала виключно в тім, щоби погодити нові французкі ідеї зі своїм старим фільозофічним сумлїннєм або ліпше в тім, щоби присвоїти собі французкі ідеї зі свого фільозофічного становища.

То присвоюваннє відбувало ся в той сам спосіб, в який в загалї присвоює ся чужу мову, через переклади.

Звісна річ, що монахи переписували рукописи, в котрих були списані клясичні твори старинних поганьских часів, з нїсенітними оповіданнями про католицких сьвятих. Нїмецкі лїтерати поступали з сьвітскою французкою лїтературою зовсїм інакше. Вони укривали свій фільозофічний нерозум за французким ориґіналом. Вони писали пр. під заслоною французкої критики грошевих відносин про „затраченнє людської істоти”, під заслоною французкої критики буржоазийної держави про „знесеннє панування абстрактного загалу” і т. д.

Підсуваннє тої фільозофічної балачки під французкі розсновання і розвязки називали вони „фільозофією дїла”, „правдивим социялїзмом”, „нїмецкою наукою социялїзму”, „науковим доказаннєм социялїзму” і т. д.

Французка социялїстично-комунїстична лїтература змінила ся в них в той спосіб цїлковито. А позаяк вона перестала в руках Нїмця висказувати боротьбу одної кляси з другою, то Німець був пересьвідчений, що він переміг „французку односторонність“, що він заступає ся за потребу правди завмість правдивих потреб, за інтереси людскої істоти завмість інтересів пролєтярияту, за інтереси чоловіка в загалї, чоловіка, що не належить до жадної кляси, що в загалї не належить до дїйсности, тілько до мрачної атмосфери фільозофічної фантазиї.

Той нїмецкий социялїзм, що так поважно і торжественно забирав ся до свїох школярскихвправ і так, як то водить ся по ярмарках, з великим криком давав о собі знати, тратив помалу свою педантичну невинність.

Боротьба нїмецкої, а особливо прускої буржоазиї з февдальними панами і з абсолютним королівством, одним словом ліберальний рух став поважнїйший.

„Правдивий” социялїзм мав тодї так пожадану спосібність поставити супроти полїтичного руху социялїстичні бажання, кинути той переказаний проклін на лїбералізм, на репрезентацийну державу, на буржоазийну конкуренцию, буржоазийну свободу друку, буржоазийне право, на буржуазийну свободу і рівність і розправляти масї люду, що вона в тім буржоазийнім руху не може нїчого скористати, а скорше може все втратити. Нїмецкий социялїзм забув завчасу, що французка критика, котрої він був бездушним відгомоном, повстала в наслїдок відносин новочасної буржоазийної суспільности з її відповідними материяльними життєвими варунками і з відповідною полїтичного конституциєю, а були то відносини, котрі в Нїмеччині доперва мали здобувати ся.

Він служив нїмецким абсолютним правлїнням з їх дружиною попів, бакалярів і бюрократів як жаданий страхопуд на буржоазию, що грізно намагала ся йти вперед.

Він був солодким доповненнєм гірких вдарів нагайки і куль рушниць, котрими ті самі правлїння задавили нїмецкі робітничі повстання.

Підчас коли „правдивий” социялїзм був в той спосіб оружжєм в руках урядів супроти нїмецкої буржоазиї, бо заступав при тім також безпосередно реакцийний інтерес, інтерес нїмецького маломіщаньства. В Нїмеччинї то маломіщаньство, що було переказане ще з 16. столїття і від того часу в ріжних формах все на ново відроджувало ся, творить властиву суспільну підставу пануючого ладу і відносин.

Задержуваннє його є задержуваннєм пануючих нїмецких обставин. Воно боїть ся під промисловим і політичним пануваннєм буржоазиї свого певного упадку, з одної сторони в наслїдок концентрациї капіталу, з другої сторони через повстаннє революцийного пролєтарияту. Йому видавало ся, що „правдивий” социялїзм убьє одною кляпкою обидві мухи. Тому розширяв ся той социялїзм, немов зараза.

Ряса, шита зі спекуляцийного прядива, мережана, красноумними цьвітами вимови, вкрита любовною росою сентименталїзму, та надмірно важка ряса, в котру нїмецкі социялїсти окутували кілька своїх закостинїлих „віковічних правд”, побільшувала тілько відбит їх товару у тої публики.

Зі своєї сторони пізнавав нїмецкий социялїзм чим раз більше своє званнє, пізнавав, що він є голосним заступником того маломіщаньства.

Він проголошував нїмецку нацию за нормальну нацию, а нїмецкого міщанина за нормального чоловіка. Він надавав всякій негідній дїяльности маломіщаньства якийсь укритий, висший, социялїстичний зміст, в котрім вона означала щось зовсїм противного. Вкінци, поступаючи дальше консеквентно, виступив він прямо против дикому — деструктивному“ на прямови комунїзму і проголосив свою безсторонну висшість понад всякі клясові боротьби. Всї писання, що кружать в Нїмеччині наче социялїстичні і комунїстичнї, належать, з дуже малими виїмками, до круга тої поганої, обезсиленої лїтератури.

2. Консервативний або буржоазийний социялїзм. Частина буржоазиї хоче зарадити социяльним похибкам, щоби забезпечити істнуваннє буржоазийної суспільности.

Тутки належать: економісти, філянтропи, гуманісти, ті, що ніби то змагають ся поправити положеннє працюючих кляс, орґанїзатори милосерних закладів, хоронителі звірят, основателї товариств тверезости, реформатори найріжнїйшого роду і т п. І той буржоазийний социялїзм дійшов навіть до цілих системі в.

Як примір наводимо Прудона „Philosophie de la Misera”.

Социялїстичні буржоа хотять життєвих условин новочасної суспільности без боротьби і небезпеченьств, що суть їх доконечним наслідком. Вони хотять теперішної суспільности, але без елєментів, що її революционїзують і перетворюють. Вони хотять буржоазиї без пролєтарияту. Само собою розумів ся, що буржоазия уважає сьвіт, в котрім вона панує, за найлїпший сьвіт в загалї. Буржоазийний социялїзм витворює з того поняття півсистеми, або й цїлі системи. І наколи він взиває пролєтарият, щоби перевів па ділі ті системи і ввійшов до нового Єрусалиму, то він фактично домагає ся лишень, щоби пролєтарият лишив ся в теперішній суспільности, але щоби відкинув свої ненавистні о нїй поняття.

Друга, менше систематична, але більше практична форма того социялїзму старала ся змерзити робітничій клясї всякий революцийний рух, доказуючи, що не та або иньша політична зміна може їй помочи, а лишень зміна материяльних життєвих обставин, зміна економічних відносин. Однак той социялїзм зовсїм не розуміє під зміною материяльних життєвих обставин знесення буржоазийних відносин продукциї, бо то є можливе тілько на революцийній дорозї, — але адмінїстрацийні полїпшення, що відбувають ся на ґрунтї тих відносин продукциї, отже нїчого не зміняють в стосунку капіталу до наємної працї, тілько в найлїпшім разї вменшують для буржоазиї кошта її панування і влекшують їй управу держави.

Буржоазийний социялїзм находить свій відповідний висказ лишень там, де стає виключно реторичною фразою.

Вільна торговля! в інтересї працюючої кля- си; охоронні цла! в інтересї працюючої кляси; казнї тюремні! в інтересї працюючої кляси; то є послїдне, одиноке поважно подумане слово буржоазийного социялїзму.

Социялїзм буржоазиї полягає як раз на Доказуванню , що буржоазия є буржуазиєю — в інтересї працюючої кляси.

3. Критично-утопійний социялїзм і комунїзм. Ми не говоримо тутки о лїтературі, що ві всїх великих новочасвих революциях висказувала жадання пролєтарияту. (Писання Бабефа і иньш.).

Перші проби пролєтарияту, щоби в часі загального заворушення, в добі упадку февдальної суспільности осягнути прямо, безпосередно свій власний клясовий інтерес, мусіли доконче розбити ся о нерозвинений стан нашого пролетарияту і о брак материяльних условин до його освободження, що суть доперва продуктом буржоазийної доби. Революцийна лїтература, що супроводила ті перші рухи пролєтарияту, є по свому змісту доконче реакцийна. Вона голосить загальний аскетизм і загальне, насильне змаганнє до рівности.

Дїйсні социялїстичні і комунїстичні системи, системи Сен-Сімопа, Фуріера, Овена і т. д. показують ся в першій, нерозвиненій добі боротьби між пролєтариятом і буржоазиєю, котру ми ранійше представили. (Гл. Буржоазия і пролетарият).

Творцї тих системів бачуть вже ріжницю кляс, вони бачуть і дїяльність ворохобних елєментів в нашій пануючій суспільности. Але вони не добачають по сторонї пролетарияту жадної історичної самостійности, жадного йому властивого полїтичного руху.

Тому що розвій клясових ріжниць поступає рівномірно з розвоєм промислу, не находять вони також материяльних варунків до ввільнення пролєтарияту і шукають социяльної науки і социяльних прав, щоби витворити ті варунки.

На місце суспільної дїяльности мусить наступити їх особиста творча, на місце історичних условин висвободження — фантастичні, на місце помалу вперед поступаючої клясової орґанїзациї пролєтарияту — умисне придумана орґанїзация суспільности. Будуча всесьвітна істория роздїлюе ся для них на пропаґанду і на практичне запровадженнє їх суспільних плянів.

Вони вправдї сьвідомі того, що в своїх плянах заступають головно інтерес працюючої кляси, яко кляси, що найбільше терпить. Пролєтарият істнує для них лишень як кляса, що найбільше терпить.

Але нерозвинена форма клясової боротьби, як також їх власне життєве положеннє доводить до того, що вони вважають себе висшими понад той клясовий антаґонїзм. Вони хотять поправити життєве положеннє всіх членів суспільности, навіть найлїпше положених. Тому відкликують ся безнастанно до цілої суспільности без ріжницї, а навіть передівсїм до пануючої кляси. Треба тілько зрозуміти їх систем щоби признати його за можливо найлїпший плян можливо найліпшої суспільности.

Бони відкидають для того всяку полїтичну, особливо всяку революцийну акцию, вони хотять осягнути свою цїль спокійною дорогою і пробують дрібними, розуміє ся хибними досьвідами і силою примірів пробити шлях для нової суспільної евангелиї.

Фантастичне малюваннє будучої суспільности бачимо в часї, коли пролєтарият є ще дуже нерозвинений, отже сам ще фантастично розуміє своє власне положеннє; і те малюваннє відповідає його першим, повним чуття і надїї поривам до загального перетворення суспільности.

Але социяльні і комунїстичні писання складають ся також з критичних елементів.

Вони нападають на всї підстави істнуючої суспільности. Для того вони подали найбільше цінний материял до просьвічення робітників їх позитивні погляди на будучу суспільність, на пр. знесеннє ріжницї поміж містом а селом, знесеннє родини, приватного зиску, наємної праці, оповіщениє суспільної гармонїї, переміна держави в виключний заряд продукциї — всї ті їх погляди виказують тілько знесеннє клясового антаґонїзму, котрий як раз доперва зачинає розвивати ся, котрий вони знають лишень ще в його першій неозначеній, непевній прояві. Для того ті погляди самі собою мають ще чисто утопійний характер.

Значіннє критично-утопійного социялїзму і комунізму є прямо противне історичному розвоєвї. В міру, як розвиває ся і впорядковує клясова боротьба, тратить та фантастична, вис шість над нею, то фантастичне поборюваннє її цїлу практичну вартість, цїле теоретичне значіннє. Отже коли творцї тих системів були навіть з многих поглядів революцийні; то їх ученики становлять завсїгди реакцийні секти. Вони задержують постійно давні погляди майстрів супроти історичного, поступового розвою пролєтарияту. Для того вони старають ся консеквентно знов в лагідний спосіб усунути клясову боротьбу і клясові аитаґонїзми. Вони все ще думають в своїх мріях про здійсненне їх суспільних утопій, про закладаннє поодиноких фалянстерів, основаннє комунїстичних кольоній, урядженнє малої Ікариї — цього другого нового Єрусалиму — і, щоби довершити будову всїх тих ішпаньских замків, вони мусять відкликувати ся до філянтропїї буржоазийних серць і мошонок. Помалу сходять вони до ряду передтим згаданих реакцийних або консервативних социялїстів і ріжнять ся від них лишень через більше систематичну педантерию і через фантастичну віру в чудову силу їх социяльної науки.

Для того вони виступають против всякого полїтичного руху робітників, що міг повстати тілько в наслідок слїпої невіри в нову евангелию.

Овенїсти в Анґлїї, Фуриєристи у Франциї реагують там супроти чартистів, тутки супроти реформістів.

IV. Становиско комунїстів супроти ріжних опозицийних партий. Після II. розділу розуміють ся відносини комунїстів до уконституованнх вже робітничих партий самі собою, отже також їх відносини до чартистів в Анґлїї і до аґрарних реформаторів в північній Америцї.

Вони борють ся за осягненнє безпосередно найблисших цїлий і інтересів робітничої кляси, але заступають в теперішньому рухови рівночасно також і будучність того руху. У Франциї комунїсти прилучають ся до социялїстично- демократичної партиї против консервативній і радикальній буржоазиї, але через се не вирікають ся права — відносити ся критично до фраз і ільюзий, що лишили ся з революцийної традициї.

В Швециї вони підмагають радикалів, але не забувають при тім, що та партия складає ся з противних собі елєментів, но части з демократичних социялїстів у французкім значінню, по части з радикальних буржоа.

Між Поляками комунїсти підмагають партию, що вважає аґрарну революцию за варунок национального визволення, ту саму партию, що покликала до життя краківску інсуррекцию 1846 р.

В Нїмеччинї комунїстична партия бореться, коли буржоазия виступає революцийно, разом з буржоазиєю против абсолютній монархії, против февдальній ґрунтовій власности і маломіщаньства.

Але вона не занедбує нї на одну хвилю витворювати в робітників можливо ясне понятте о ворожім антаґонїзмі між буржоазиєю і про- лєтариятом, щоби нїмецкі робітники могли зараз звернути против буржоазиї як оружжє ті суспільні і полїтичні варунки, котрі буржоазия принесе зі своїм пануваннєм, щоби по упадку реакцийних кляс в Нїмеччині зараз почала ся боротьба против самій буржоазиї.

Одним словом комунїсти скрізь підмагають кождий революцийний рух против істнуючим суспільним і полїтичним обставинам.

Вони підіймають у всїх тих рухах питаннє власности, як основне питаннє руху, яку-б небудь менше або більше розвинену форму та власність моглаби прибрати.

Вкінці комунїсти скрізь працюють над сполученнєм і взаимним порозуміннєм демократичних партий всїх країв.

Комунїсти вважають негідним укривати свої погляди і наміри. Вони голосять отверто, що їх цїль можна осягнути лишень через насильне знищеннє цїлого дотеперішнього суспільного ладу. Най пануючі кляси дріжать перед комунїстичною революциєю. Пролетарі не можуть в нїй нїчого втратити, крім своїх оков. Вони можуть позискати цїлий сьвіт!

Пролєтарі всїх країв єднайтеся!


„Комуністичний манїфест”, що появив ся друком на кілька неділь перед вибухом революції сорок-осьмого року — се перший визначний твір новочасного социялїзму. В тім творі виложено вперве основні, провідні думки революцийного социялїзму робітничого.

Социялїзм першої половини XIX столїття, социялїзм великих критиків французких і анґлїйських — є лиш актом обжаловання на незавидні і нелюдські відносини капіталїстичного новочасного ладу. Величава, бистроумна критика тих відносин і величаві, бистроумні, блискучі картини розумного суспільного ладу, розумних суспільних відносин, основаних на спільній, здруженими силами веденій праці на користь загалу, де би кожда людина могла свобідно і всесторонно розвитись, — отсе становить саму суть і велике значіннє сього социялїзму, що його за Енґельсом звуть утопійним социялїзмом.

Приймаючи цїлу критику капіталїзму, вони вказують одначе на те, що не після пляну видуманого суспільними майстрами чародіями під напором супокійної пропаганди — науки здвигає ся новий сьвіт. Зі самої суспільности виростають ті сили, що доведуть до основних перемін, до нового, кращого людського життя. Капіталїзм, руйнуючи дрібну господарску, з’єдиняючи средства господарскі в великих варштатах і фабриках — витворює господарскі, материяльні умови нового ладу. А разом з сим росте і пролетарият, зростає новочасна армія наємних робітників, що з конечности, встоюючись за свої клясові інтереси, мусить орґанїзуватись, з’єдинятись і осьвідомлюватись, та опісля перевести переворот, завести новий лад суспільний, знести панованнє одної кляси над другою, знести визиск, темноту і неволю.

Тим самим перемінюєть ся і революцийний рух робітничий. Пролетарият, замісць слїпо руйнувати машини, замісць кидатись в крайній рознуцї на видимі знаки невидимого капіталізму, мусить дорогою боротьби політичної і економічної, здобуваючи для себе права і полекші, та здобуваючи тим самим силу і єдність і самосьвідомість, йти до остаточної своєї цїли — Социяльної революциї.

Так оце социялїзм і робітничий рух перетоплюють ся в новочаснин робітничий социялїзм. А „Манїфест комунїстичний” се й є перший викінчений, повний, ясний виклад основ сього социялїзму.

І социялїзм і робітничий рух випливають тут з самого життя, з розвою новочасних відносин, зі зросту і розвою капіталістичної суспільности, як його неминучий висновок і вислїд. Тим способом „Комунїстичний маніфест” стає не тільки основою полїтичного руху, новочасного социялїзму. Він є й викладом научного історичного сьвітогляду; він вказує нам, на чім основує ся цїла дотеперішна істория. Нарис сей виказує по мяйстерськи основні, головні причини історичного розвою людської суспільности.

„Манїфест комунїстичний” є не тільки полїтичним покликом ; він є майстерською научною студиєю. Він ставить новочасний социялїзм на трівких підвалинах науки. З „Маніфестом комунїстичним” социялїзм переходить з мрій і побожних бажань на ґрунт, дійсного, щоденного життя; переходить з утопії в науку.

„Манїфест комунїстичний” в майстерський, незрівнаний спосіб викладає основні, провідні думки новочасного социялїзму. Тому повитали появу його дуже радісно передові люде революцийного табору. По здавленю революцийного руху 48-го року, серед загальної тишини призабули і про „Манїфест комунїстичний”. В 60-тих роках з заснованнєм Міжнародного Товариства Робітничого виступає він знов на перший плян, а відтак в 80-их роках разом з величезним зростом социялїстичного руху робітничого стає він здобутком пролетарів всїх цивілїзованих країв від Калїфорнії аж по Сибір. Скрізь, де в якім краю прокидаєть ся люд робучий, перекладаєть ся перш усього майстерський нарис великих учителїв наших Маркса і Енґельса.

Тепер приходить колїя і па Україну. Видаємо оце вперве в українській мові сей твір, сей нарис і виклад сьвітогляду і програми новочасного пролетарияту, що думає і боре ся за кращу будучність.

Від видавцїв українського перекладу.


Личные инструменты